Кульбабки - сонячні зайчики на землі

   Мовою  квітів  «кульбаба» означає  -  щастя  і  відданість.
    У  дикій  природі  кульбаба - самий рясний і тривалий медонос, цвіте з квітня до вересня.
    У  кульбаби  безліч  назв:  светик,  пухівки,  пухлянко,  солдатики,  молочник,  дойников,  летушкі,  повітряний  колір, березневий  кущ,  грядуніца,  пустодієв.

    Слово  «кульбаба»  походить  від дієслівної  основи  одуть  або обдути. Воно і вкоренилося  як основне, хоча були відомі і дуже близькі форми: одуван, кульбаба,  пустодієв,  ветродуйка.
     Кульбабу  за  її  невичерпну  цілющу  силу  величали  «еліксиром життя»,  «бабусиною травою».

Легенда

    Встало одного разу по весні Сонечко  спозаранку, умилось теплим дощиком  і пішло гуляти  по небу. Дивиться -хороша земля! І ліси, і луки -все в зеленому вбранні, кожна травинка  переливається. І все-таки чогось не вистачає.
-  Щоб  ще  таке  придумати?  -  запитало  саме  себе  Сонечко.  -Чим  порадувати  людей?
   Змахнуло    воно  золотим  рукавом-  бризнули на землю сонячні порошинки, і засвітилися на луках, на стежках веселі жовті вогники - кульбаби. На мене схожі! - зраділо Сонечко. А сердита Зима неподалік ховалася в глухому лісі,  в глибокому  яру. Почула вона, що Сонечко сміється,  і визирнула тихенько  зі свого укриття.  Дивиться - а в траві багато-багато маленьких сонечок світиться.
   Ох, і розлютилася тут Зима! Махнула своїм срібним  рукавом і запорошила веселі вогники снігом. А  сама далеко на Північ пішла. З  тієї  пори кульбаби так і хизуються:  спочатку в жовтій сукні,  а  потім в білій  пухнастій шубці.